Оцініть, будь ласка, сайт ДНЗ. При бажанні прокоментуйте.







Результаты
Besucherzahler mail order russian brides
счетчик посещений

Казки

 

Коза-дереза

Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!

От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!

От дід прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:

— А хто, хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

— Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,—

Тут тобі й смерть.

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче.

Коли йде ведмідь та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

А ведмідь:

— От я його вижену! Побіг до хатки:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,—

Тут тобі й смерть!

Ведмідь і злякався.

— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

А вовк:

— От я його вижену!

— Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.

— Отже, вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,—

Тут тобі й смерть!

Вовк і злякався.

— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається :

— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

А лисичка:

— От я його вижену!

— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

— Отже, вижену.

Побігла лисичка до хати та:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,—

Тут тобі й смерть!

От лисичка теж злякалась.

— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак

неборак та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

А рак:

— От я його вижену!

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

— Отже, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,—

Тут тобі й смерть!

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

— А я, рак-неборак,

Як ущипну,— буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.

 

 

Теремок

Стоїть у полі теремок. Біжить повз мишка-норушка. Побачила теремок, зупинилася і питає:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

Ніхто не відгукується. Ось вона і увійшла і стала жити в теремку. Прискакала жаба-квакушка:

- Теремок-теремок! Хто в

теремі живе?

- Я, мишка-норушка, а ти хто?

- А я жаба-квакушка.

- Іди до мене жити.

Увійшла жаба, і стали вдвох жити. Прибіг зайчик:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Я, мишка-норушка, я, жаба-квакушка, а ти хто?

- А я зайчик-побігайчик.

- Іди до нас жити.

Стали вони утрьох жити. Прибігла лисичка:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, а ти хто?

- А я лисичка-сестричка.

- Іди до нас.

Забралася лисичка в теремок. Стали вони учотирьох жити. Прибіг дзига-сірий бочок, заглянув у двері і питає:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, лисичка-сестричка, а ти хто?

- А я дзига-сірий бочок.

- Іди до нас жити!

Стали п'ятеро жити. Раптом йде мимо ведмідь клишоногий. Побачив ведмідь теремок зупинився і заревів:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, лисичка-сестричка, дзига-сірий бочок.

- А я ведмідь-клишоногий!.

- Іди до нас жити.

Ведмідь і поліз в теремок.

Ліз-ліз, ліз-ліз - ніяк не міг влізти і говорить:

-Я краще у вас на даху житиму.

-Та ти нас розчавити!

-Ні, не роздавлю.

-Ну так вилазь!

Вліз ведмідь на дах і лише всівся і затріщав теремок, впав на бік і весь розвалився. Вибігли звірі, засмучені, не знають, де їм жити тепер. Але потім домовилися кожен по гілочці, та по бревнишку принести, щоб теремок заново змайструвати.

Прийнялися вони колоди носити, дошки пиляти - новий теремок будувати. Краще колишнього збудували! І стали дружно жити-поживати і добра наживати.

 

Солом'яний бичок

Жили собі дід та баба. Дід служив на смолокурню смолокурів, а баба вдома сиділа, пряжу пряла. І такі вони бідні, нічого у них немає: що зароблять, то і проїдять. Ось і пристала баба до діда - зроби так зроби, дід, солом'яного бичка та смолою його обсмоли.

- І що ти, дурна, говориш? На що тобі такий бичок?

- Зроби, я вже знаю на що.

Дідові нічого робити, взяв зробив солом'яного бичка й осмолу його.

Ніч проспали. А на ранок набрала баба пряжі і погнала солом'яного бичка пастися, села сама у кургану, пряде кужіль і приказує:

- Пасись, пасись, бичок, на травушка, поки я пряжу спряду! Пасись, пасись, бичок, на травушка, поки я пряжу спряду!

Пряла, пряла, та й задрімала. А це з темного лісу, з великого бору ведмідь біжить. Наскочив на бичка.

- Хто ти такий? - Питає. - Скажи! А бичок говорить:

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

Ведмідь каже:

- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, дай мені смоли, обідраний бік залатати.

Бичок нічого, мовчить. Тоді ведмідь хап його за бік і - давай смолу обдирати. Обдирав, обдирав і зубами загруз, ніяк не видерет. Смикав, смикав і затягнув бичка бозна куди!

Ось прокидається баба, - нету бичка: "Ох, лишенько мені! Та куди це мій бичок дівся? Мабуть, додому вже пішов ".

І вмить дінці і гребінь на плечі і - додому. Зирк - ведмідь по бору бичка тягає, вона до діда:

- Діду, діду! А бичок-то нам ведмедя привів. Іди да убий його!

Вискочив дід, відтягнув ведмедя, взяв і кинув його в погріб.

Ось на інший день, ні світ ні зоря, набрала баба пряжі і погнала бичка на пасовище. Сама сіла біля кургану, пряжу пряде і примовляє:

- Пасись, пасись, бичок, на травушка, поки я пряжу спряду!

Пряла, пряла, та й задрімала. А це з темного лісу, з великого бору сірий вовк вибігає і - до бичка.

- Хто ти такий? Розповідай!

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!

- Коли ти смолою засмолений, - каже вовк, - дай мені смоли бік засмолити, а то от кляті собаки обідрали.

- Бери!

Вовк миттю до бичка, хотів смолу віддерти. Дер, дер, та зубами й зав'яз, що ніяк не витягне: як не тягне назад, нічого не вдіє. Ось і возиться з цим бичком.

Прокидається баба, а бичка вже не бачити. Подумала:

"Мабуть, мій бичок додому побрів», - та й пішла.

Зирк, а бичка вовк тягне. Побігла вона, дідові сказала. Дід і вовчику в льох кинув.

Погнала баба і на третій день бичка пастися; села біля могили, та й заснула. Біжить лисичка.

- Хто ти такий? - Запитує бичка.

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

- Дай мені, голубчику, смоли, до боку докласти: кляті хорти трохи з мене шкуру не зняли!

- Бери!

Зав'язла і лисиця зубами в шкурі бичка, ніяк вирватися не може. Баба дідові сказала, кинув дід в льох і лисичку.

А потім і зайчика-побігайчик зловили.

Ось як пособралось їх, сів дід над лядою в льох і давай ніж точити. А ведмідь його і питає:

- Діду, а навіщо ти ножа гостриш?

- Шкуру з тебе хочу зняти да з тієї шкури собі й бабі кожухи зшити.

- Ох, не ріж мене, дідусю, краще відпусти на волю: я тобі багато меду принесу.

- Ну, дивись!

Взяв і випустив медведушку. Сів над лядою, знову ножа гострить.

А вовк його і питає:

- Діду, навіщо ти ножа гостриш?

- Хочу з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це отару овець прижену.

- Ну, дивись!

Відпустив дід і вовка. Сидить, знову ножа гострить. Висолопила лисичка мордочку, питає:

- Скажи мені, дідусь, будь милостивий, ти навіщо ножа гостриш?

- У лисички, - каже, - хороша шкурка на узлісся да комір, хочу зняти.

- Ой, дідусю, не знімай з мене шкуру, я тобі гусей і курей принесу!

- Ну, дивись!

Відпустив і лисичку. Залишився один зайчик. Дід і на нього ножа гострить. Зайчик питає його навіщо, а він каже:

- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька - вийдуть мені на зиму рукавички да шапка.

- Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі і сережок, і тасьм, і красиве намисто принесу, відпусти мене тільки на волю!

Відпустив і його.

Ось ніч проспали, а на ранок, ще ні світ ні зоря, раптом - тук-тук! - Хтось до діда в двері. Прокинулася баба:

- Діду, а дід! А до нас хтось в двері шкребеться, вийди подивись!

Дід вийшов, дивиться - а це ведмідь цілий вулик меду приволік.

Узяв дід мед і тільки приліг, а в двері знову: тук-тук!

Вийшов, а вовк повен двір овець пригнав. А тут скоро і лисичка курей, гусей і всякої птиці принесла.

Зайчик натягніть і тасьм, і сережок, і намисто красиве. І дід радий, і баба рада. Взяли овець продали да волів накупили, і став дід чумакувати, та так розбагатіли, що краще й не треба.

А бичок, як не став вже надобен, все на сонці стояв, поки не розтанув.

 

 

 

 

 

 

 

Чекаємо Ваших відгуків до матеріалів нашого сайту.